«Пасха», «Великдень»,
«Воскресіння Господнє» – усі ці найменування здавна використовуються нами для
того, щоб сповістити про, без сумніву, одне з найголовніших свят в культурі
українського народу.
Витоки цього величного
дійства варто шукати ще в дохристиянські часи, коли 22 березня наші предки
відзначали найголовніший день весни – Великдень. Урочисто святкуючи перемогу
весняної пори року над зимовою, кожна родина пекла «великодні калачі» та
фарбувала яйця, що пізніше трансформувалися в звичні нашому вуху паски й
крашанки.
Як не дивно, але юдеї теж ввели це свято у власні календарі ще задовго
до того, як на горизонті замайорів прапор християнства. Цей день знаменував для
них вихід з єгипетського рабства. Власне, саме слово «пасха», що пішло з
давньоєврейської, означає «вивільнення, проходження».
Основні канони і правила
святкування Великодня були започатковані уже після Різдва Христа. Вселенський
собор церков 325 р. в м. Нікеї був скликаний головним чином задля того, аби
визначитися з датою урочистостей. Вирішили так: торжество має відбуватися у першу неділю, що слідує за першим повним місяцем після весіннього
рівнодення. Якщо дата збігається із святкуванням Пасхи у євреїв, то
православний Великдень переноситься на тиждень пізніше. Цих вельми специфічних
канонів дотримуються й сьогодні.
Неділю, що передує Великодню, в народі
кличуть «Вербною». В цей день люди збиралися попід храмом, а попи – освячували
вербове гілля. Як оповідають християнські джерела, коли Ісус Христос в’їжджав
до Єрусалиму на віслючкові, люди стелили перед ним дорогу пальмовим листям.
Оскільки клімат України до пальм виявився не готовим, то їх вирішили замінити
саме вербою.
Першими в церкві
намагалися вхопити вербу діти, адже найщасливіша доля чекала саме на того, хто
зловить найбільшу кількість гілля. Потім молодь ходила по вулицях з котиками і
тріскали один одного, при цьому додаючи: «Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Великдень, недалечко – червоне яєчко».
Після Вербної неділі починається Страсний
тиждень. Важко переоцінити його значення для віруючих українців. Кожен день має
свій певний символізм, але найважливіший відлік починається з четверга, що його
в народі прийнято йменувати «чистим».
Здавна в українських селах
цей день асоціюється з прощанням із усім старим і зустріччю чогось нового,
світлого. Люди викидають застарілий мотлох, білять хати, роблять найбільш
генеральні прибирання. Вважається, що в цей день померлі повертаються на землю
щоб відсвяткувати Навський Великдень («Пасха померлих», від «нава» – загробний
світ). У наступну неділю після Пасхи вони повертаються у рай-вирій.
Чистий четвер вважається
днем весняного очищення. Здавна було прийнято до східсонця чистити худобу,
прибирати у стайнях та коморах. У цей день стригли дітей, аби волосся не лізло
та пишно росло.
В Страсну п’ятницю
«рекомендується» утриматися від гучної музики, лайок і взагалі розібратися з
власними думками.
У суботу перед Пасхою в
обов’язки газди входило підготування кошика для освячення наїдків – його
промивали й сушили день на сонці, а ввечері наповнювали великодніми смаколиками
та прикрашали рушником. Пізно ввечері прийнято було збиратися біля вогнища на
церковному задньому дворі. Хлопчаки переповідали казки, легенди та пригодницькі
байки.
Безсумнівно, на Великдень прийнято накривати
багаті столи, тож кулінарних святкових традицій також існує чимало.
Самі паски прийнято пекти
у четвер або суботу. Цей процес має неодмінно супроводжуватися повною тишею і
спокоєм в оселі. Серед тих, хто не має сімейних звичаїв випікання великодніх
калачів, наразі неабиякою популярністю користуються паски, якими заставлені
полиці магазинів. Кондитери демонструють неперевершену вправність в оздобленні
пасок. Тут вам і цукати, і родзинки, й мигдаль та глазур, й шоколад, та інші
святкові смаколики.
Окремого слова варті й писанки. Орнаменти, що їх використовують у
писанкарстві, мають дуже глибоке коріння. Деякі з них виникли ще в степах
Причорномор’я й тісно пов’язані із сюжетами гаївок. Писанка також вважалася
великоднім символом любові – найкращі з-поміж них дівчата дарували хлопцям,
таким чином зізнаючись у власних почуттях. Також з писанками була пов’язана
велика кількість дитячих забав і магічних ритуалів.
Окрім печених та сирних
пасок, до великоднього кошика кладуть також крашанки, пиріжки, домашні ковбаси,
м’ясо, хрін й, іноді, кагор.
Ніч перед Великоднем –
найбільш урочиста й святкова, впродовж неї народ не лягає спати, аби мати щастя
й злагоду на наступний рік. У храмах служать всеношні літургії, а на ранок
віряни розговляються й вітають одне одного традиційним «Христос Воскрес!» –
«Воістину Воскрес!»
Кошик зі смаколиками
віруючий люд освячує зрання в церкві, після чого йде додому на святкову трапезу
– «розговляння».
Ранкове розговіння у
різних куточках України відбувається по різному. Типовою варіацією цього звичаю
є потрійне обходження газдою святкового столу. Тримаючи полумисок, наповнений
свяченими стравами та, ставши обличчям до образів, господар розрізає на тарелі
декілька освячених крашанок і підносить шматочок яйця до рота кожному членові
сім’ї, приказуючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого Воскресіння
Христового в щасті та здоров’ї!».
Ми чуєм ці слова і там і тут.
Той день, як Він вознісся до небес,
Безмежно любить христянський люд.
Молодшає церковний наш майдан
Од вишиваних сорочок та блуз...
Яке блаженство душам християн!
Всі відчувають: з нами наш Ісус!
В цей день не може бути лайки, чвар...
Цілуймося по-братськи залюбки!
Свячені паски, як найвищий дар,
Несуть додому горді малюки.
А крашанками битись? Диво-гра!
Як пощастить, їх виграть можна й сто!
Великдень дуже любить дітвора,
Вона радіє святу, як ніхто.
А пречудовий
мелодійний дзвін?
Нам хочеться,
щоб він повік не вщух..
Христос із нами!
В наших душах Він —
Його пречистий
невмирущий дух!
Перегляньте разом відео "Історія про Пасху від Зайчика":
За матеріалами https://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/velikden-v-ukrajini-vitoki-ta-suchasnist/
Більше цікавоі інформаціі за цим посиланням
